1.4. Як реагують на епідемії

Зміст

Епідемія вимагає реакції на всіх рівнях: індивідуальному, місцевому, державному, глобальному. Універсальним принципом попередження і зменшення негативних наслідків епідемій є одночасне застосування профілактичних і лікувальних стратегій.

Протидія епідемії потребує, насамперед, моніторингу за розвитком епідемічної ситуації. Законодавство визначає епідемічну ситуацію як показник епідемічного благополуччя території (об'єкта) у певний час, що характеризується рівнем
і динамікою захворювання людей та іншими обставинами, які впливають на поширення інфекційних хвороб.

В залежності від рівня поширення і рівня небезпеки, держави реагують на епідемії введенням таких протиепідемічних заходів:

карантин (від італ. quaranta — сорок) — адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб; надзвичайна ситуація (НС) — порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єктах або територіях, спричинене аварією, катастрофою, епідемією, стихійним лихом тощо, які призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат, а також до зараження багатьох людей і тварин; надзвичайний стан — виняткова ситуація, коли під загрозою перебуває «життя нації». Надзвичайний стан має бути офіційно проголошений державою.

 

Для всіх названих протиепідемічних заходів застосовують :

• дезінфекційні заходи — знищення у середовищі життєдіяльності людини збудників інфекційних хвороб (дезінфекція) та їх переносників - комах (дезінсекція) і гризунів (дератизація);
• ізоляцію — заходи, які виключають або мінімізують соціальні контакти;
• обсервацію — посилене медичне спостереження у спеціалізованих закладах охорони здоров'я.